Автор: Акуленко Аліна

Сьогодні бігла на роботу і перечепилася через дідуся з ковінькою. Це було дивно, бо в цей час там, де я бігла, можна голим бігати і нікого не зустріти. До того ж перечепилася я у прямому сенсі цього слова, через його ковіньку, бо він виставив її на пів тротуару. Дідусь був потертий життям, зморщений, кислий і […]

Її звали Цюця. Щонайменше на Цюцю вона озивалася, коли кликали їсти. Їсти кликали нечасто, бо хазяїн частіше пив, ніж їв. Їсти їй носила Ганька. Вона жила через рівчак і три городи і приходила коли раз у день, а коли двічі. Разів із кілька Цюця думала переселитися до Ганьки, але у Ганьки уже був здоровезний Біос […]

У мене таке буває, що я коментар пишу й стираю тричі. Буває, що п’ять разів. Більше п’яти, не пригадую, щоб бувало. У такі хвилин я завжди себе перепитую, що саме хочу сказати людині, коли кортить сказати, що вона несе маячню. Бо якби вона вважала свою думку маячнею, то не писала би її, правда ж? Тобто […]

У ці дні найтепліше місце в моєму житті – машина. Бо це єдине, що можна нагріти. Задоволення дороге, але треба себе балувати. Грітися можна двічі на день: дорогою на роботу і дорогою з роботи. І власне, у цей час двічі на добу можна зняти шапку. Без неї дуже холодно, а в ній – дуже болить […]

Сьогодні зранку в абсолютній тиші понад добу знеструмленої багатоповерхівки, лежала я і слухала, як трубами дзюрчить вода… Було неясно, про що вона дзюрчить: чи спустили її вчора ще, а сьогодні заливають назад, чи навпаки: оце вона витікає останніми краплями з охололого дому. Я лежала під ковдрою у флісовій піжамі на хутрі (це не метафора), двох […]

Коли скінчиться війна – ми, родиною, до скону ходитимемо в новус. І молитииемося на бізнес. Великий і малий. Бо сьогодні я їла гарячий борщ. У цьому нічого особливого. Поосто в нас з першої ночі немає світла, тепла. А зараз шоста вечора. І в нас елктроплита. Новус на районі відкрився лише об 11 ранку. Але хтось […]

Сьогодні зранку прочитала пост (і коментарі) тих, кому важко дихати. Читала за нашвидкуруч звареною кавою: у мене електроплита, то треба було встигнути до стабілізаційного вимкнення її зварити. Світло вимкнули о 8.00. Сказали до 15.00 його не чекати. Тож пост я дочитувала у ранкових напівсутінках. А потім з ліхтариком пішла сходами вниз. У мене, слава богу, […]

Що змінилося? Та ми просто перестали хапатися. Хапатися за першим покликом, за першим порухом. Вимкнули світло – а ми тут-як-тут: генератор заводимо, лампочки вмикаємо, самі сяємо, хоч невиспані й забембані. Вбийся – а клієнта обслужи. Кодекс честі і виживання малого бізнесу. Бо сьогодні ти не зварив вчасно каву, і завтра клієнт піде до іншого. Тож […]

Чим далі, тим частіше світло в мені – гасне. Замість яскравого полум’я лишаються самотні тьмяні жаринки. Й інколи хочеться просто стояти і дивитися, як вони стомлено гаснуть. Стають мертвим чорним попелом. Але тоді я згадую його. Точніше не згадую, а уявляю. Крихітну постать на високовольтній вишці. Чи стовпі. У захисному костюмі, який захищає хіба що […]